Віталій Грудецький хірург з Херсона. Понад 11 років лікар працював в Херсонській обласній лікарні. Більше на i-kherson.com.
Перші дні повномасштабного вторгнення
У перший день повномасштабного вторгнення Віталій заступив на чергування яке тривало декілька діб. Серед поранених були як цивільні, так військові, зокрема українські захисники що обороняли Антонівський міст. Працювати доводилося безперервно. Надходили люди вибуховими травмами та пораненнями від куль. Першим пацієнтом Віталія 24 лютого був молодий хлопець який отримав мінно-вибухову травму. Хлопця прооперували, він вижив. Швидка постійно підвозила нових поранених. На початку березня лікарям вдалося працювати у довоєнному режимі, у них з‘явилася змога чергувати.
Згодом до Херсона увійшли російські військові, а під вікнами лікарні стояли ворожі танки. Знаходитися на вулиці було небезпечно, люди ховалися по своїх домівках. Російські військові намагалися сконтактувати з керівництвом лікарні у якій працював Віталій. Також вони привозили своїх поранених військових. Пропонували ліки для лікарні та допомогу їхніх спеціалістів. Медики були змушені оперувати окупантів. Віталій розповідає, що виконував свою роботу механічно, без емоцій. Окупанти не змінювали керівництво лікарні і не призначали своїх нових лікарів. Шпиталізованих пацієнтів стало набагато менше.
Місць у лікарні вистачало, адже медики одразу виписували тих пацієнтів які не потребували медичного догляду. Не дивлячись на те, що в період окупації 2 місяці не було ніяких поставок медикаментів у Херсон, лікарні вистачало всього необхідного. Хірург каже, що попри небезпеку ударів, лікарі намагалися зберегти здоров‘я пацієнтів. Було багато людей які прикуті до ліжка, з цими пацієнтами було найскладніше. Лікарі фізично не могли всіх одразу транспортувати у сховище, аби перечекати обстріли. Частина співробітників залишалися у відділені. Інколи приходилося опускати хворих нижче рівня вікон. Лікарі засинали та просиналися під звуки вибухів. Для Віталія найважче в окупації було не втратити надію, і він не втрачав. Не дивлячись на труднощі, продовжував рятувати людей.
В перший місяць повномасштабного вторгнення персонал лікарні залишався і місті та працював у штатному режимі. Пізніше люди боячись за своє життя, почали виїжджати з Херсона. Через 2 місяці з початку повномасштабного вторгнення з міста виїхав і Віталій разом з дружиною та їхнім котом. Була небезпека що лікаря можуть насильно мобілізувати до лав російської армії, тому було прийнято рішення виїхати з окупованого Херсона. Лікар каже, що на вулицях міста російські військові виловлювали чоловіків та змушували йти в окупаційну армію. Разом з Віталієм та його дружиною були також декілька сімей. Виїжджали через селище Давидів Брід, на той момент це був найбезпечніший маршрут. Дорогою минули майже 50 російських блокпостів та пройшли ретельні перевірки окупантів.
Життя хірурга після окупації
Віталій разом з дружиною оселилися у місті Чернівці. Лікар був приємно здивований що у магазинах повні полиці продуктів, люди не бояться виходити на вулицю та навіть гуляють. У Херсоні про такі прості речі можна було тільки мріяти. Зараз лікар працює в міській лікарні хірургом. Віталій повністю занурився в роботу, хоча і прийшлося інтегруватися в новий колектив та заробляти нові напрацювання на новому місці. Лікар мріє про завершення війни та хоче скоріше повернутися до рідного Херсона. Там залишилася нова квартира яку вони придбали з дружиною у кредит за 2 тижні до повномасштабного вторгнення.
