Херсонщина була багатонаціональною губернією. Для будівництва нового міста та його заселення, були залучені люди з інших міст та країн. Переселенці з різних куточків світу принесли до Таврійських степів власні національні традиції, які сформували нову змішану культуру.
Весілля 19 століття було цікавим з масою дивних традицій, які неможливо пояснити. Проте, як херсонці святкували весілля, читайте далі у статті на i-kherson.com.
Божевільні традиції сільського весілля
Весілля для селян було чимось схоже на «стихійне лихо». Доводилося дотримуватися певних традицій. Ще за сватання наречений повинен давати батькові своєї майбутньої жінки викуп. До кінця 19 століття його сума складала від 15 до 50 рублів. Все залежало від домовленості та забезпеченості чоловіка.
Після сватання справляли заручини, і нарешті – довгоочікуване весілля. Тут важливо для нареченого показати себе з найкращої сторони. Потрібно було напувати горілкою протягом тижня пів села.
Горілка в житті селян і робітників з давніх-давен була найнеобхіднішим продуктом. Якщо аналізувати статистику, то станом на 1900 рік селянин з наділом 0,9 десятини землі витрачав на горілку 84 копійки в рік. Селянин в якого був наділ від 3 до 14 десятин – 5 рублів 76 копійок, повідомляється на сайті http://mycity.kherson.ua.
Крім витрат на «біленьку» наречений мав обов’язково купити подарунки найближчим родичам: хустини, рукавиці, при цьому нікого не обділити. Тому зазвичай, щоб одружити гідно свого сина, всі члени селянської родини заздалегідь наймалися працювати. Кошти доводилося відкладати протягом 6 років.
Основним продуктом на сільському весіллі була горілка, закусці приділяли набагато менше уваги. «Хмільні» весільні гуляння переповняли «народні традиції». Деякі з них були досить дивними, й нагадували божевілля, наприклад – катання тещі по селі в брудній тачці.
Певні весільні традиції навіть в міських газетах описували. В одному із сіл Херсонщини на другий день весілля за звичаєм «продавали бика. «Бикові» – батьку нареченої одягали на шию велику мотузку, далі її прив’язували до брички з кіньми, і в такому вигляді водили від хати до хати, де проводили продаж. Все це супроводжувалось випивкою міцних напоїв.
На одному весіллі п’яний «бичок» закричав, коні налякані рвонули вперед, проволокли нещасного по вулиці й на повороті йому відірвало голову.
Не менш небезпечною на сільському весіллі була стрілянина. П’яні гості каталися на конях по селі, не розбираючи шляху, вони стріляли в сусідську птицю з рушниць.
Як було у місті?
Міські весілля були спокійніші, тут вже не стріляли, бо за дотриманням порядку пильно стежила поліція. Наречений, як і годиться мав заплатити батьку нареченої викуп за неї. Заздалегідь подумати про подарунки для найближчих родичів.
У 1906 році на Сухарному проходило весілля. У хаті поставили 2 столи. На одному було багато пляшок спиртного та їжі (стіл для дорослих), на іншому – солодощі (стіл для дітей).
Щодо зовнішнього вигляду гостей, кумам обов’язково перев’язували стрічки на грудях, чоловікам – прикріплювали на кашкетах червону троянду. Дівчата одягали: білі туфлі, гімназійну спідницю, сільський фартух. Якщо ж жінка з заможної сім’ї, то перевага віддавалась ситцевій кофті, і спідниці з цієї тканини.
Традиції на міському весіллі також були, але дещо інші. Музиканти виходили на подвір’я і починали грати. Гості танцювали: польку, угорку. Інколи в розпал веселощів з’являлися і крадії, які видавали себе за гостей, спокійно очищали кишені.
Навіть попри це ніхто не засмучувався, бо в майбутньому було що згадати.