29 Березня 2024

Як херсонський вчений за російську науку боровся

Related

Навіщо потрібні сучасні системи безпеки?

У нашому світі такі системи як відеоспостереження, протипожежні, охоронні...

Онлайн бібліотека — джерело знань

Раніше, щоб прочитати книгу, потрібно було її купувати або...

Як обрати надійного інтернет-провайдера: що потрібно знати жителям Херсона?

Інтернет міцно увійшов у життя сучасної людини. Цей важливий...

Холосас — смачний сироп для профілактики захворювань печінки

На думку лікарів, стан здоров'я та самопочуття залежать від...

Share

Навіть у 21 столітті існують люди, які заперечують важливість психології та вважають її псевдонаукою. Навіть психіатрію тривалий час заперечували, а психологічні хвороби відносили до низки одержимостей.

Психологія як наука мала тернистий шлях розвитку. І причиною цього були зашорені уми не лише навчальної спільноти. Кожен психолог у світі вносив свою невелику частину у становлення та розвиток науки. І Михайло Григорович Ярошевський не став винятком. Хоча згодом він став на варті не української наукової спільноти, а російської. Яким був життєвий шлях херсонця у боротьбі за російську науку. Більше на сайті i-kherson.com.

З філолога у психології

Михайло Григорович народився 1915 року в Херсоні. У рік народження майбутнього вченого, Херсон був містом, що стрімко розвивається. У ньому вже працювала перша міська електростанція, розвивалася мережа залізниць. Хоча наслідки війни позначилися на образі міста. Революція вплинула на всіх.

Дитинство Ярошевського пройшло під прапори революції та промислового розвитку. Коли після закінчення школи, він залишив рідне місто, те воно вже було центром Херсонського округу. Хоча це не дуже його вражало. Через те, що патріотизму до рідного краю в ньому не спостерігається протягом усього життя.

У Ленінграді Михайло Григорович вступив до педагогічного інституту. До 1938 року його життя було звичайним. Він закінчив виш, вступив до аспірантури. А потім несподіванка – арешт. Хоча для тих років несподівані арешти все ж таки не були рідкістю.

У лютому 1938 його заарештували, а причину не озвучили. Влада тоді мало що пояснювала. Це був найжахливіший період у житті Ярошевського, яка вплинула на весь його майбутній світогляд. Тодішні правоохоронці проводили розслідування “особливим” способом. Декілька питань і побиття, а потім тортури. І так без зупину. Все було зроблено, щоб він підписав самообмову. Практично всі закриті справи на той час закривалися завдяки зізнанням. Поліція вміла “працювати” з доказами.

Ярошевський отримав 10 років за рішенням суду, але коли наркомом партії призначили Берію, його звільнили в травні 1939 року. Хоча офіційно справу закрили лише 1991 року. Всі ці роки він жив у небезпеці знову бути репресованим. Будь-якої миті, його могли знову заарештувати. Але, навіть таке ставлення Радянської влади не стало на заваді його любові та відданості до російської науки.

Початок шляху до психології

На початку 1940 року Ярошевський працював в інститут філософії АН СРСР у Москві. Там тільки створили сектор психології, і вони потребували співробітників. Там він працював під керівництвом Сергія Леонідовича Рубінштейна. Нова робота вказала йому шлях подальшого розвитку. Він став аспірантом Державного інституту психології. Після цього він більше не звернув з обраного шляху. Тема психології захопила його настільки, що 1945 року він успішно захистив дисертацію.

Не дивлячись на початок такого успішного шляху, кар’єра Ярошевського була під загрозою. Наприкінці 50-х у Радянському Союзі розпочалася антисемітська кампанія боротьби з “космополітизмом”. Багато працівників університету почали цькування Рубінштейна, а Ярошевський був єдиним, хто не приєднався до загального боулінгу. Через це почали зневажати і Ярошевського. Поліція вимагала, щоб він став стежити за Рубінштейном, але той відмовився. Натомість переїхати до Таджикистану. Де й провів наступні 15 років. Ярошевський міг би повернутись і до рідного Херсона. Але після від’їзду він геть начисто забув про свою батьківщину.

Перші десять років після переїзду Ярошевський був викладачем на кафедрі мови та літератури. Активне заняття психологією відійшло другого план, але зникло повністю. Навіть його майбутня дружина – Ганна Липкіна – була психологом педагогом.

1960 року Ярошевський зміг організувати кафедру психології в Душанбінському педагогічному інституті. А також зміг розробити та створити лабораторію експериментальної психології у Таджицькому державному університеті.

Проблема наукової творчості та еміграція

1965 року Ярошевський повернувся до Москви. Він почав займатися психологічними проблемами наукової творчості. Його наукові роботи мали успіх серед вченої спільноти, але через розбіжності з ЦК партії та старий арешт, він не зміг досягти загального визнання в науковому світі.

Тільки після перебудови все змінилося. У 1990 році його було обрано академіком РАВ та Нью-Йоркської академії наук. Протягом багатьох років він був у складі редакторів кількох наукових журналів про психологію і не тільки.

Через тортури у в’язниці та видалення нирки, Ярошевський багато хворів. У них із дружиною не було своїх дітей, лише прийомна донька, яка разом із чоловіком емігрувала до США. Куди поїхав і Ярошевський з дружиною. Але обіцяного чудодійного зцілення не сталося. В аеропорту він отримав травму, і весь залишок свого життя він провів у Лос-Анджелесі, розмірковуючи про долю психології в росії. До останнього дня він працював і намагався все більше розвивати російську психологію. Після здобуття Україною незалежності Ярошевський жодним чином не висловив свої думки щодо цього. А судячи з його вчинків, про повернення на свою кровну батьківщину не говорив. Він помер у 2001 році у Лос-Анджелесі.

Робота, критика, скандали

Свою першу лекцію Ярошевський прочитав у Хрестах – знаменитій в’язниці у Ленінграді. Першими слухачами стали такі самі “колеги” по нещастю. Студенти, вчені, лікарі — всі вони були заарештовані за сфабрикованими звинуваченнями. Загалом у їхній одиночній камері на 25 осіб було “весело”. То вірші, то філософські лекції. Їхній дух було не зламати.

У Таджикистані він писав роботи про детермінізму у психології. У своїх роботах він намагався розібратися у проблемі, чи є мозок “головним” у психологічній діяльності людини. На той час гостро стояло питання — психіка пов’язана з фізіологією чи ні? Причиною інтересу до цієї теми стала скандальна дискусія, під час якої було вирішено, що теорія умовних рефлексів є причиною всього. У тому числі психологічних процесів у тілі людини. Це викликало безліч суперечок. І Ярошевський був одним із тих, хто не погоджувався з нею. Його це настільки зачепило, що навіть хворіючи на рак він писав книгу про детермінізм у психології.

Не погоджуватися Ярошевський любив. Навіть дуже. Так на початку 50-х років, коли в СРСР почали виходити статті про кібернетику, Михайло Григорович розкритикував її в пух і порох. Тим самим знецінюючи старання та досягнення іншого свого земляка – Корсакова Семена Миколайовича, який працював із перфокартами та зробив прорив у кібернетиці. Хоча, якщо зважити на те, як Корсакова надали забуттю, то Ярошевський міг про нього і не знати. Адже роботи автора “інтелектуальних машин” було опубліковано майже за сто років до Ярошевського. Але тоді це свідчить про те, що Ярошевський любив робити поспішні висновки та заяви. Коли у Союзі стався кібернетичний бум, Ярошевський став його частиною. Що навіть включив її до своєї концепції “науки про поведінку”.

У другій половині 60-х років, Ярошевський активно займався проблемою визначення, що впливає на психіку — мозок (фізіологія) або соціум. Він намагався розібратися у цьому “любовному трикутнику”. І водночас активно займався реабілітацією репресованих учених. У своїх роботах щодо цієї проблеми, він говорив не лише про самих постраждалих учених, а й про те, як змінилася російська наука під гнітом тоталітаризму. Про українську науку він не говорив. Хоча вона також постраждала від впливу тогочасної влади. Або вона абсолютно не турбувала Ярошевського, або він не виділяв її як щось окреме від російського світу.

Одним із учених, якого намагався реанімувати Ярошевський – Л. Виготський. . Він навіть сприяв виданню його творів. Крім вітчизняних учених, Ярошевський повернув до Радянської науки праці Зигмунда Фрейда. За його редакцією вийшов том робіт Фрейда “Психологія несвідомого”.

Михайло Григорович був одним із тих, хто підтримував науку про поведінку. Хоча й не завжди добре відгукувався про праці деяких радянських психологів, які використовували теорію діяльності. Характер у Ярошевського був явно не простий. Догодити йому в інтелектуальних колах було непросто.

Після розпаду Радянського Союзу Ярошевський почав активно писати наукові роботи та поширювати їх. Попри його слушні ідеї та дослідження принципу детермінізму, його висловлювання часто були різкими. Він “повернув” Фрейда в Радянський Союз, але у нього був дуже категоричний погляд на міць російської науки. Навіть емігрувавши до Америки, він думав про проблеми російської наукової спільноти.

Своїми радикальними захисними заходами він голосно заявив про своє ставлення до батьківщини. Навіть коли Союз розпався і незалежна Україна заявила про себе, Ярошевський продовжував говорити виключно про російську науку. Його батьківщина не хвилювала його. Швидше за все він і не відокремлював її у своїй свідомості від росії.

Його поведінка чимось нагадує поведінку Йосипа Бродського. Попри всі проблеми, на які його прирік Радянський Союз, у рік проголошення незалежності України, він написав вкрай образливу та принизливу поему. У ній він підтримав велич росії та повністю розкритикував Україну та український народ.

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.