Вплив на місто свого часу надавали абсолютно різні люди. Іноді уродженці Херсона, працюючи за багато миль від рідних берегів, змогли опосередковано допомогти розвиватися місту. А є і зовсім «чужинці», які багато чого принесли та змінили у житті херсонців.
Дмитро Васильович Маркович був одним із них. Більше на сайті https://i-kherson.com.
Людина з безліччю імен
Маркович народився у Полтаві у 1848 році. Своє навчання він розпочав у Новгород-Сіверському. Далі шляхи завели його до Вологодської гімназії. Після вивчення стандартних та базових предметів, майбутній письменник та просвітник був вільним слухачем на медичному факультеті Київського університету.
Його бажання вчитися водило його від одного навчального закладу до іншого. Починаючи з 1870-х Маркович став проживати в Херсонській губернії. Його туди привела робота. Він отримав посаду у районному суді. Крім різнобічного навчання, Маркович був затятим патріотом. Період його життя та роботи у Херсонській губернії став ще й період патріотичної активності. Він дотримувався активної українофільської діяльності. Він був не один у своїй боротьбі. Разом з ним таких самих ідей дотримувалися і подружжя Русовим, Теофан Васильєвський, Олександр Волошин, Іван Тобілевич та інші.
Довгий час їм дійсно вдавалося уникати правоохоронних органів і сутичок з владою. Але наприкінці 19 століття їм все ж таки довелося зіткнутися з низкою неприємностей. І саме Маркович та його посада допомогла їм. Він вніс необхідну суму, щоби всіх затриманих випустили з в’язниці.
Після цього деяких його друзів і його самого відправили, чи точніше заслали, до Херсона. Попри всю загрозу, що нависла, він не припинив своєї просвітницької діяльності, і від патріотичних ідей теж не відступив. У Херсоні він почав працювати помічником губернського прокурора. Але його справжньою пристрастю була література. Він активно видавався. І в літературному світі його знали під кількома псевдонімами — Волиняком, Гайдабуром, Марківцем, Олениним.
Любов до літератури
Попри всебічну освіту та юридичну роботу, Дмитро Васильович дуже любив літературу. Під час свого перебування у Херсоні він перебував у Херсонському українському гуртку. Саме з цього гуртка і почався систематичний процес українського просвітлення Херсонської області.
Його дружина поділяла любов до літератури. Разом вони виступили ініціаторами видання літературного альманаху «Херсонська белетристична збірка «Степ». До збірки увійшли історії про трагічні долі дітей, які росли в сім’ях за межею бідності, про їхні важкі битви з суспільством і великим світом.
Всі історії так і випромінювали колорит херсонської області, таврійського коріння. Читаючи роботи Марковича, без сумнівів відчувався південний колорит і смак Херсонської області.
Помер Маркович у Вінниці 1920 року. Для вінничан він також став головним політичним діячем Вінниці. До Вінниці його привела редакторська діяльність. Він встигав займатися перекладами, видавництвом та політичною діяльністю. За що й часто був зневажений владою. 1919 року він майже рік перебував під контролем більшовиків, а потім і денікінців. І ті й інші бачили в ньому загрозу. За що й намагалися багато разів полонити.
Але його шанують і цінують у багатьох містах, не тільки на його батьківщині. Так, за його нагороди в Херсоні назвали вулицю.
Справа живе
Від’їзд Марковича із Херсона не зупинив процес просвітлення в області. Навпаки, період 1917-1918 років став одним із найбагатших на просвітницькі події. У Херсоні утворювалися українські національні організації. Відкривалися друковані видання, українські спільноти вчителів, студентські спільноти та інші.
Головним досягненням стало створення української легальної організації “Українська Хата”. Її головною метою була просвітницька та культурна діяльність. Окрім звичайного відкриття книгарень та друкованих видань, головною метою було відродження української мови. Саме під крилом цієї організації у Херсоні з’явилися мовні курси для службовців. Своїми діяннями Марковчі запустив просвітницьку машину у Херсоні. І нехай до найактивніших подій він не був причетний, але його вплив заперечувати безглуздо.
