Є в Херсонській області невеликий населений пункт Білозерка, розташований лише за 14 кілометрів на південний захід від Херсона. Його берег омивають води Білого озера (звідси назва – Білозерка), з’єднаного рукавом з’єднане з Дніпром.
У середині 19-го століття в Білозерці, що набула статусу містечка, було 107 дворів і 712 мешканців. В одному із будинків проживала родина Потапенка. Передостаннього дня 1856 року там народився хлопчик Ігнатій. Більше на i-kherson.com.
Батько та син
Батько дитини, Микола Опанасович, був людиною цікавої долі. Єврей за національністю, у 1932 році у віці 13 років він був визначений у кантоністи. Туди набирали малолітніх та неповнолітніх хлопчиків із сімей нижніх чинів, які належали до фінських, циганських, польських, єврейських родин.
Закінчивши спеціальну школу кантоністів, Потапенко-старший був розподілений на улани (легка кавалерія) і навіть дослужився до чину “корнет”. Після закінчення служби він отримав дворянство. Нарешті, коли Ігнатію було чотири роки, він став священником. Це послужило тому, що сина віддали на навчання до Херсонського богословського училища. Після цього він навчався Одеської духовної семінарії. Подібно до батька, він отримав різнобічне виховання. Після закінчення престижного духовного закладу він навчався ще у трьох навчальних, що давали вищу освіту, зокрема у класичному університеті Одеси.
В одеський період він підробляв домашнім учителем, працював в Одеській міській управі та секретарем міського управителя.
З 1873 р. Потапенко став у періодичної преси стали з’являтися його оповідання, нариси, у яких, зазвичай, зображувалося середовище сільського духівництва містечок і містечок південних губерній Російської імперії. Цю тему Потапенко знав не з чуток – батько був священником.
Літературний шлях
Він став широко відомим після публікації в одному зі столичних видань його повісті “На дійсній службі”. Цікавий твір містить ідею переваги добра над злом, світла над пітьмою. Автор вводить нас у ті часи, де живуть щасливі люди, але з негараздами, незначними та дріб’язковими, але в їхніх очах – величезними.
Повість Потапенка багатогранна, у ній представлено внутрішній світ героїв, наповнений великою кількістю подій. Тут звертає він внутрішній конфлікт героя, який стає справжнім борцем, а головна його перемога – здолати себе.
На думку читачів тієї епохи, “На дійсній службі” стало справжнім явищем у літературі, яким можна нескінченно захоплюватися і яке приводить у невимовний захват.
У різні періоди своєї творчості Потапенко плідно співпрацював із популярними газетами Росії, на шпальтах яких публікувалися фейлетони, театральні та літературні рецензії. Його романи та оповідання були перекладені іноземними мовами.
Дружба з письменником Чеховим
На фото О. Чехов (праворуч) та І. Потапенко (ліворуч)
На початку 1890-х письменник потоваришував з уже відомим письменником Антоном Чеховим, повістями та драмами якого зачитувалася публіка. 1894 року Потапенко закохався у шанувальницю Чехова Ліку Мізінову, з якою виїхав за кордон і у них народилася дитина.
Події того часу стали основою для вибору прототипу Тригоріна в чеховській “Чайці”. Ним саме став Ігнатій Потапенко. Проте, на відміну від свого літературного двійника, наш письменник мав літературний талант. Найзначніші його книги присвячені життю парафіяльного духовенства, яке він спостерігав, ще зовсім юним. Треба сказати, що письменник з Херсонщини не залишився у боргу перед другом. Йому він присвятив свої спогади.
Дружба двох талантів позитивно позначилась на долі Ігнатія Потапенка, який з 1896 року співпрацював із різними виданнями як оглядач. Маючи хорошу консерваторську та університетську освіту, він виявив як критик у галузях музики та літератури.
На жаль, останніми роками життя у його творчості намітився спад, хоча його частими були сценічні постановки щодо його творів. Останньою його працею став роман “Мертве море”.
