З початку історії людства існувала потреба у кваліфікованому медичному обслуговуванні. В період, коли ще не було лікарень, медичних препаратів, населення по-різному знаходило вихід зі скрутного становища.
Сільське, бідне населення отримувало медичну допомогу від знахарок, травників. Більш заможні люди, еліта зазвичай зверталися до освічених, іноземних лікарів. Про те, як розвивалась медицина на Херсонщині, читайте на i-kherson.com.
Лікарні не для всіх
У 1775 році влада видала Наказ суспільного піклування, завдяки якому в країні почали з’являтися невеликі лікарні. Гроші на утримання цих установ частково виділяла держава, але головною складовою надходження капіталу були пожертвування багачів. Проте коштів на утримання лікарень та допомогу хворим завжди не вистачало, повідомляється на сайті mycity.kherson.ua.
На початку 1860 року до Херсонського повіту входило 37 волостей, де чисельність населення складала понад пів мільйона осіб, працювало лише 2 лікарні. Одна була розташована в Херсоні, друга в заштатному місті Бериславі. Третя лікарня, яку фінансувала єврейська землеробська колонія, розміщувалась у Великому Нагартові (Миколаївська область).
Перші лікарні суспільного піклування були доступними лише для багачів, бо медична допомога в них коштувала дорого. Ціна була «непіднімною» для селян чи населення середньої ланки. За лікування хворі платили від 6 до 7 рублів на місяць. Тому лікарнями користувалися виключно військові чини, заможні містяни.
Сільське населення залишалося фактично без медичного обслуговування. Річ в тім, що на весь повіт працював один лікар, до того ж він був постійно зайнятим виконанням судово-медичних обов’язків.
У волостях, де жили селяни, державним коштом утримувалось та працювало кілька фельдшерів. На медичне обслуговування селян, ліки, держава виділяла дуже малу суму грошей – 12 рублів на рік. Брак грошей доповнював медичний податок, який постійно стягували з сільського населення, одна особа повинна була платити 2 копійки на рік.
У 1860 році херсонський губернатор Павло Клушин приїхав з інспекторською перевіркою до Бериславської лікарні. У своєму акті перевірки, Клушин писав, що в лікарні брудно, дихати немає чим, білизна на хворих брудна. Лікарі до хворих дуже погано відносяться.
Зміни на краще – земська реформа
Зміни на краще відбулися лише на початку 1865 року, коли був ухвалений новий закон про земство. Згідно з ним, під управління земства перейшли всі лікувальні заклади, які знаходилися на території повітів. Ця реформа направлена на те, щоб медична допомога була доступною для всіх верств населення.
Земство вирішило, в кожній волості за власний кошт утримувати по 1 фельдшеру та облаштувати приймальний покій. Проте, це були лише плани, бо у 1878 році через брак грошей, всі волосні фельдшери були звільнені з посад. Їх перевели на посаду земських дільничих під упорядкування земства. Тобто фельдшери вже почали отримувати від земства зарплату, та працювати на нових ділянках. Контролювати дії фельдшерів, допомагати їм у лікуванні хвороб мали дільничні лікарі.
Земство почало приділяти активну увагу щорічному збільшенню чисельності медичного персоналу в повіті. Станом на 1912 рік на земській службі в Херсонському повіті працював 31 лікар та 103 фельдшери. Земству вдалося налагодити структуру фінансування, управління.
Ще один важливий момент з минулого херсонської медицини: лікарями були чоловіки, для жінок були створені прості професії. Але тривало це до 1873 року, бо саме тоді при Миколаївському військовому шпиталі були відкриті перші в історії країни п’ятирічні лікарські курси для жінок.
Першою в Херсоні жінкою-лікаркою стала Дора Пескер. Вона закінчила університет в Парижі, потім здобула диплом лікаря при Харківському університеті.